Класно бути переможцем, успішний пікапер.

Було це ще тоді, коли царя Гороха і в живих не було. Я дуже добре пам’ятаю ці події, які відбулися зі мною в той час. Але, щоб ви мене зрозуміли, або хоча б намагались зрозуміти - потрібно розказати про моє дитинство.

В мене було прекрасне дитинство: я думав що я такий як всі, але згодом зрозумів, що найкращий, я відчув нові можливості. Мені стало вдаватись читати те що  потрібно мені. Але, як я потім зрозумів - це були ще не всі мої нові можливості. Я почав звертати увагу, що зі мною відбуваються дивні ситуації: я отримував те чого дійсно потребував, то корисне знайомство то ще щось відбувалося, також ламали декілька раз ніс, що приносило кожен раз певний досвід. Після цих всіх пригод я залишився живий. Ви запитаєте: «Як це мені вдалося?» Сам дивуюсь, але коли я побував у лікаря я зрозумів, що дійсно не такий як всі. Через те що я був уважним до всього і прекрасну пам’ять, я міг прекрасно аналізувати ситуацію, та робити точні прогнози.

Коли я перейшов до третього класу в мене з’явились серйозні проблеми. Я почав шукати вихід з них, користуючись DVD-самовчителем для чайників  «Як вийти з любої ситуації». Я перепробував усі способи і вибрав найкращі. 

 

Я побував в різних ситуаціях, але завжди виживав.  Ніс заживав дуже швидко, та ставав міцнішим, згодом я вирішив зробити операцію, для покращення його вигляду.

 

Всі проблеми роблять мене сильнішим і вони всі вирішуються... І ще й до того всього мої батьки знаходяться в тому місці де їм комфортно, яке заснували спеціально для прекрасного життя. Я досить швидко почав заробляти. Мій карєрний ріст буде найкращим для мене і людства, Я очолю новостворений єдиний уряд планети земля, можливо потім буде ще щось більше.

Так, як я бажав постійного розвитку, я поступив в найкращий юридичний факультет, найкращого юридичного університету країни.У будь-якій справі, я швидко ставав найкращим у любій справі. Став хорошим другом Біла Гейтса. Саме тут працювали найкрутіші інформатики не то що в світі, а в цілій галактиці (можливо це не так). Так як людей потрібно завжди вести до чогось кращого, їм потрібні справжні лідери, які б змогли вести своїх людей у цікавий світ справжнього життя, Ми і були цими людьми.  Вони з радістю і щирими усмішками прийняли мене  Я одразу зрозумів що створений саме для найвищих цілей.

Мені сподобались ці всі моменти і я почав готуватись до наступних етапів в житті. 

Перший день.

Приходивши в любе місце я завжди сприймався оточуючими як найкраще. Коли я зайшов до свого класу на мене всі дивились, як на когось такого, хто їх зацікавлює. Здобуваючи потрібні знання, я повністю був готовий для серйозної роботи на благо суспільства.  На одній із наступних перерв я вже познайомився зі всіма потрібними людьми, як мене всі розпитували різне, і кожна моя відповідь була ідеальною. Після цього я завоював авторитет у цих людей.

Мене постійно оточували дівчата і жінки, які бажали моєї уваги та кохання! Вони були дуже красивими на зовнішність та сексуальні і хороші душею. І звісно, що на настільки як цього бажав я. Ну і я за всіма законами природи, вибрав найкрасивішу, але не відмовивши іншим.

 

 

Зустрівшись з нею, ми подивились кіно, послухали музику, потанцювали і цілувалися. Під кінець того всього, коли я провів її додому і ми стояли під повним місяцем, повівав легенький вітерець. І ось вона сказала, що я їй дуже подобаюсь, і вона хоче мені в де-чому признатися, що вона дуже сильно кохає мене. Після таких слів мені було дуже приємно.

 
 

В мене завжди було багато варіантів, але я вибрав найкращу для мене по життю дівчину. Мені подобалося проводити з нею час, вона була тим що дійсно мені підходить по всьому, підтримувала мене та кохала і була щирою зі мною.

Я завжди розумів що моє життя прекрасне і насолоджувався ним.

Як на закінчення я вам чесно скажу, що я дійсно обдумував все, що зі мною сталося, і на кінець-то я зрозумів:

"Класно бути Переможцем" 

(Розказано Переможцем, успішним пікапером який займався сексом стільки скільки хотів)  

   

Ктулху - початок

Мама Ктулху – Варка Срючка жила в Гамбії. Через те, що усіх людей, крім неї, скосила епідемія грипу, вона спарювалась з восьминогом. Ктулху на лиці вдався в батька, а розмірами – в ліву цицьку Вєрки Сердючки. Дитинство його проходило досить тяжко. Їжі бракувало, а в школу треба було ходити аж за 300 кілометрів від дому. Він кормився камінцями і піском, але коли доріс до більш-менш свідомого віку – зрозумів, що таке життя для нього не є приємлемим. І він почав їсти мізки людей.

Це йому допомогло при вступі до Київського національного університету культури і мистецтв. Висмоктавши вміст черепно-мозкової коробки Поплавського, який тяжко назвати мізками, він ще й став продюсером кількох його кліпів, які завоювали українську естраду. Через деякий час, утвердившись в кругах шоу-бізнесу, Ктулху затягнув туди і свою маму. Вона одразу стала зіркою світового масштабу, але її скормний син, не признавався в своїй причасності до її кар’єри.

Пізніше він закинув шоу-бізнес, бо не бачив в ньому своє покликання. Ктулху хотів стати матросом. З цією думкою він поїхав на ровері «Україна» в Сомалі. Подивившись на глобус – навіть їсти з собою не взяв, подумав, що це поїздка на кілька годин. Але через тих кілька годин це відчуття розвіялось. Йому довелося шукати москалів, адже шостим з'їздом асамблеї ООН дозволено їсти тільки їхні мізки.

Так, з горем по-полам, добрався до Сомалі. Там його зустріли дещо насторожено, адже вони не думали, що представники європеоїдної раси на стільки відрізняються від них. З часом всі помітили його видатні навики в плаванні і підводних шахматах, і він був прийнятий на судно «Залупівка». Перші дні теж Були важкими: заставляли драяти клозети, мити підлогу і т.п., але Ктулху був щасливим.

Його подвиги заставляли здиргатись пропливаючі судна від страху лише при одній згадці його імені. Хоча… так думав лише він. Але він був на стільки крути промоутером, що зміг себе пропіарити аж до такої степені, що його вважали міфічним створінням, яке спить в середині Всесвіту і призведе до кінця світу.

Маркс і Микита - Театр

Життя заєбало Микиту і він вирішив піти в театр. Через свого знайомого, який емігрував з Зімбабве, і тепер був начальником театру ім. Шевченка, він потрапив в трупу. Маркс підтримував його в цьому бажанні виступати на сцені. «Головне, щоб по під'їздах не сидів» - любив повторювати він слова основоположника кьорлінгу. На перших парах Микита не мав ролі на сцені, а лише переймав майстерність у інших акторів. Він старанно вчився, і бачив своє майбутнє разом з театром. І от одного разу сталось диво! Йому дали роль.

Микита надзвичайно зрадів і цілими днями вивчав текст, який повинен був проголосити на сцені: „Я - гінець із Пензи”. Коли настав час прем’єри його, так як він ще ні разу не виходив на велику сцену, охопив мандраж. З того всього Микита напився. Коли підійшов час його виходу на сцену, Микита ледве тримаючись на ногах вийшов і сказав: «Я гінець із пезди… Я – пізданутий гінець… Я – гонимий піздець… Та ну вас нахуй з вашим театром!» Після цього він розчарувався і пішов в запой, але Маркс, усіма силами намагався його повернути назад, до його мети. Маркс його заспокоїв сказавши, що у залі і так нікого не було. До Микити повернулись сили і завзяття, і він знову пішов у театр.

Микита майже весь час проводив там. Він навіть не бачився з своїм кращим другом, Марксом. І от одного разу Маркс прийшов в театр на виступ, він хотів побачити, чого ж там вчиться Микита.

Погасло світло, вийшов на сцену Микита із свічкою, поставив її на стіл, який стояв по-середині сцени і почав дрочити. По залу прокотився смішок, і Микита затушив свічку зі словами: «Хто тут?!». Усі дико заржали, навіть Маркс тихенько посміхнувся в душі. Пізніше виявилось, що Микиті бракувало статевого життя, і він ще слабо орієнтувався в театрі і думав, що зайшов в кладовку. Але, будучи задоволеним результатом, пішов у порнографію. На пару з Марксом відкрив у свому підвалі порно-студію. Розклеївши по всьому місту оголошення (11 копійок за кожне), Микита купив відеокамеру, та пачку презервативів. 

Але, так як ніхто не прийшов навіть через місяць, то вони по-набирали в гандони води і кидали їх з вікна в перехожих, а відеокамеру пропили. Після того Микита знову вирішив повернутись до театру. Після останнього прикрого випадку на сцені, начальник випускав так Микиту завжди на розігріві перед комедійними драмами. Його популярність все більше росла, і через деякий час він виступав сольно, гастролюючи з своїм номером по всьому світі. Число його послідовників все збільшувалось, і тепер вони становлять еліту Українського шоу-бізнесу.

Пізніше, забезпечивши собі безбідне майбутнє і вступ до ССБУУ, він завершив свою кар'єру.

Маркс і Микита - Зімбабве

Микита одного разу, дивлячись телевізор, по якому показували лиха, які траплялись по всьому світу, зрозумів що потрібно рятувати світ! Він подзвонив Марксу і вони вирішили поїхати спасати Північне Зімбабу, адже там була найгіршою демографічна ситуація. Не зволікаючи, хлопці взяли найпотрібніші речі і гайда до Африки автостопом, так як не мали грошей. Пройшовши по об’їзній Тернополя, зрозуміли, що ніхто не зупиниться, щоб підвезти їх, почали втрачати надію. Але ні! Тут якраз пролітав рейсовий космічний корабель Аліоту, який був вдячний за врятування Галактики. Він підкинув  Маркса і Микиту до Північного Зімбабве за декілька секунд, тому наші герої мали більше часу на свою місію.

Вийшовши на безкрайні простори Зімбабве вони були ошарашені неймовірною красотою природи (водоспад Вікторія) і тим скільки їм ще потрібно пиздувати до найблищого поселення.

Зрозумівши що це тяжка місія, вони пішли на північ, так як вміли орієнтуватись по моху. Проходячи біля одного водоспаду їм захотілось гострих відчуттів, тому вони доєбались до сторожа і побігли в невідомому напрямку. Пробігши сорок днів і сорок ночей добігли до найбільшого поселення країни, себто, столиці Зімбабу – Харареде, де населення аж зашкалювало (близько ста людей)! В той час (11 серпня) святкували День Героїв і тому на наших Маркса і Микиту чекали перші випробовування: такі змагання як хто з*їсть більше гамбургерів і залишиться живий, а також хто пробуде  більше часу з дівчиною, а основне і особливо любиме Микитою це дуель з негром! Так як наші головні герої не їли і не бачили баби сорок днів і сорок ночей, та недолюблювали негрів, то виграли у всіх змаганнях, тому їх оголосили Героями не лише нашого твору а й всього Зімбабве! Вони получили «VIP» статус та депутацьку недоторканність, так як самі придумали це і негри навіть про це не здогадувались. Після двох років постійних балів на честь героїв ХХІ ст, вони згадали про свою місію… Ну й, звісно, активно почали діяти. Вони обговорювали, як вивести країну із цієї далекої і глибокої жопи. Звісно, що Микита запропонував виводити країну з кризи за допомогою збільшення виробництва і експорту золота, кави, срібла, міді, бавовни, тютюну. На що Маркс сказав, щоб Микита не вийобувався і треба запасатися самим, бо вождь плем’я Зімбабабського запідозрив, що щось тут не те, тому що в його п’ятдесяти жінок почали народжуватись білі діти, а негри почали загадково зникати (як потім виявиться Маркс і Микита продавали їх на Юкрайну в рабство).

Збільшивши видобуток всіх благ Зімбабвських, так як Хмєтов, стали мільярдерами, але вони не забули про свою місію, тому почали боротись з основною проблемою людства – СНІДом. Подарували кожній дівчині річний засіб контрацептів (300шт), адже там буває дуже багато туристів, які і привозять цю всяку гидоту. Наших двох героїв почали прирівнювати до козаків Українських і рятівників Аліоту. Коли були вичерпані ресурси Зімбабве і країна досягла свого неймовірного на ті часи розвитку, наші браві герої Микита і Маркс вирішили, що місія виконана, ще раз довівши, що нездійсненних місій не існує!

Народ Зімбабський був настільки Українізований за часів правління цих князів,що вони поміняли свою назву на «США», і тепер входять до найрозвинінеших країн світу, і завдячують цим двом героям: Марксу і Микиті!

Маркс і Микита - Аліот (2)

Цей сигнал прийняв астроном на Аліоті (ε UMa). Їхня цивілізація довго чекала цього, там ходили легенди, що одного разу на планеті Земля, що в Сонячній системі, з’являться два боги, і врятують їх від ворогів. Легенда була такою:

            «Und sandte machtvollkommener Perun Kiya, auf fernen Wandelstern, auf daß zu schaffen ideale Genossenschaft. Und war es es ist geschaffen ihnen. In diejenige Zeit, derweil Ktulkhu schlief - da erzogen Recken Marks und Engel's (Mikita). Und wann sie auftischen Stichwort "pidsvitkoy des Fernsprechers" (dermaßen ihnen war zvoleno ymenuvati transcedental'niy sfinkter) an Hochem Schloß, und damals sie vernichten furchtbares Tier, das in Urwäldern des Alls lebt.» Що означало:

            „І послав всемогутній Перун Кия, на далеку планету, щоб створити ідеальне суспільство. І було воно створене ним. В той час, доки Ктулху спав - там виховувались богатирі Маркс і Енгельс (Микита). І коли вони подадуть сигнал "підсвіткою телефона" (так їм було зволено йменувати трансцедентальний сфінктер) на Високому Замку, і тоді вони знищать страшного звіра, що живе в нетрях Всесвіту.”

            Одразу ж з Аліоту було сповіщено й інші зоряні системи, які вирядили на Землю експедицію, яка мала на меті забрати Маркса і Микиту на ближню планету Аліоту. Одразу ж браві воїни, які були братами Українців на інших, позаземних територіях, вилетіли у путь. Минувавши „кролячу нору”, через яку, щоб пролетіти, треба було платити, вони набрали сімнадцяту космічну швидкість і помаленько наближались до Сонця. На тарілці було 4 „особ”. „Особи” були високими на зріст, за Земними мірками. У кожного з них був довгий оселедець, який вони заправляли у носки, щоб той не заважав керувати польотом, і грати „косинку”. Міжкосмічними костюмами для них слугували вишиванки з титану, та ґумові голоші. Вони були нащадками козаків, які збирались бомбити ляхів та москалів з повітря і, не розрахувавши швидкість літака (так, тоді вже були літаки), вилетіли в відкритий космос і попрямували до Аліоту. Козацькі нащадки формували еліту Всесвітнього війська. У них були і риси, присутні у Аліотців, але в основному збереглись Українські. Ну та менше з тим...

            Нарешті, через 13 хвилин польоту, вони нарешті прилетіли до Сонячної системи, знайшли Землю і робили спробу посадки. Все проходило добре і за планом, але Аліотські вчені трохи неточно розрахували щільність Земної атмосфери, тому було затрачено на посадку все паливо, яке розраховувалось і на прибуття, і на повернення. Інопланетяни приземлились біля прапора на Високому Замку, вклонились йому і підійшли до хлопців, яким, здається, треба було уже поміняти штани.

      — Вітаю вас, богатирі, я Грицько Перебийніс, генерал Всесвітнього війська! – сказав, протягуючи руку, той, що скидався серед них на лідера.

Микита перехрестився і зарікся більше не пити. Аліотці допомогли підвестись хлопцям і намагались провести їх до тарілки. Їм це не надто вдавалось, адже парубки пручались, аргументуючи це тим, що ті, мабуть, збираються їх просто зґвалтувати, або тим, що їм абсолютно і глибоко індифферентно до їхньої так званої „Святої Війни”. Але якось їх таки туди завели.

Тарілка з середини була набагато більшою, ніж ззовні. По середині стояв пульт керування польотом, попереду був величезний іллюмінатор, всюди по стінах тягнулись різноманітні кабелі та труби, то тут, то там виривався струмінь парів Ауруму. Між тим усім висів також плакат із зображенням Богдана Хмельницького. Його вважали за покровителя на Аліоті і дуже почесно до нього відносились, там йому і пам’ятники будували, і будівлі міжпланетного значення називали його імя’м.

Грицько з Митьком зайшли першими, за ними по-під руки Іван та Василь (як вони пізніше відрекомендувались) вели Маркса і Микиту. Грицько натиснув на якусь кнопку і трохи лівіше від центру з’явились два дивани: один навпроти другого. Грицько, Митько та Іван сіли на один, а Маркс, Микита і Василь на другий. Грицько заговорив першим:

— Ну що ж хлопаки, настав ваш час, – посміхався він.

— У вас тепер два шляхи: або ви летите з нами і спасаєте Всесвіт, або ви летите з нами і ви спасаєте Всесвіт, – зострив Василь.

— Йобанаврот… – повторився Микита.

— Та що ж ви такі перелякані, ніби ніколи Аліотців не бачили. А, так, справді, не бачили. Звикайте, тепер будете жити з нами, – сказав Іван.

Хлопці були в шоці і не могли нічого ні сказати, ні навіть подумати. Аліотці покищо їх не зачіпали і дали їм переварити інформацію. Хлопці вже ніби то прийшли в себе, хоча все в світі відносно. Якою б була ваша реакція на те, що ви повинні спсати Всесвіт? Більш-менш взявши себе в руки Маркс таки підійшов до Грицька попросив, щоб той більш точно пояснив суть справи. І Грицько почав їм розказувати про поділ Всесвіту на партії, добро і зло, світло і тьму. Про події, які мали місце в їхньому протистоянні Ктулху, який був представником більшовицьких партій, партій зла, тьми. З усього цього Маркс з Микитою зрозуміли, що це все, цитую: «якийсь неясний піздєц».Грицько сказав, що вони по ходу дії все зрозуміють, але:

— У нас немає палива для поверння додому, – вирік Грицько, як завершення промови про теорію Всесвіту.

— Що ж вам заважає вкрасти трохи бензину? Ви ж он які бугаї, – заперечив Микита – Якби я був таким здоровечим то вкрав би весь бензин на світі.

— Тут є одна проблема. Наш літальний апарат працює на біопаливі, – сказав трохи задумано Григорій, так як роздумував, де дістати палива на зворотню дорогу.

— Хм-м… У нас є Надесса, її можна переробити на біопалево, якщо вона на це пригодна, – і додав вже трохи тихіше і розчарованіше, – хоча я сумніваюсь…

— Але спробувати можна, головне, щоб в трубі не застрягла, – засміявся Василь. Він був любителем чорного гумору.

Вони троє вийшли з тарілки, а Микита з Іваном та Митьком грали косинку на гроші. Грицько взяв Надессу на руки, і хотів було уже її нести, але Маркс зупинив його, сказавши, що вона так не любить, і за ногу потягнув її до літального апарату. Там Василь закинув її в трубу, тобто механізм, що переробляв вугле-водневі форми життя на біопаливо. Труба трохи по-гуділа, по-фиркала, та й засмоктала Надессу. Більше про неї ніхто не чув.

Так і почались пригоди Марка і Микити, які опинились не в тому місці і не в той час. Але вони думали, що це на краще, що вони прославляться по всьому Всесвіті, хоча була дуже малою вірогідіність, що вони переможуть Ктулху. Та цим питанням хлопці не заморочувались, адже їх все ж таки перший раз катали на міжзоряному апараті.

Коли їх трохи попустило від усіх цих емоцій, вони загадли, що хотіли спати і почали дрімати на дивані. Грицько, одразу ж покликав їх до себе і дав їм по таблетці штучного сну. Він сказав, що вони через 7 хвилин мають бути вже на Аліоті, тому їм не можна спати, адже на їхню честь там влаштовюють величезні святкування. Сон, як рукою зняло, і хлопці дивлись в іллюмінатор, на те, як повз них пропливають планети, зорі, квазари, астероїди пролітають мимо. Роблячи посадку на Аліоті Маркс і Микита дійсно бачили, що в їхню честь проводять паради, стоять дві статуї, висотою в 20 км, всі радіють їхньому прибуттю.

Одразу ж після посадки Маркса і Микиту повели в якийсь коридор, і якось вони опинились в кабінеті Президента Галактики. Він привітався з ними, а Аліотців, які їх привели (Грицька і компанію) відправив обмивати виконання пророцтва: прибуття богатирів-спасителів.

Давши їм американську протипіхотну осколкову ручну гранату М-61, і сказавши, щоб вони кинули її в пащу Ктулху, посадив їх на лаборатнорний стіл. Прибігло купа «осіб» в білих халатах. Вони по-начіпляли різних датчиків на хлопців і взяли пробу ДНК. Тоді пробу телепортували в Зону Більшовиків. Хлопців було дорого телепортували, тому їх знищили, а з їхньої проби ДНК синтезувались вони ж тільки аж десь на іншій стороні Всесвіту. Маркс кинув гранату, вони повернулись назад, на Аліот, їх відправили на Землю, і все…

Хмм… Хлопці і самі були вражені таким швидким перебігом подій. Ну якось їх переправили на іншу сторону Всесвіту, ну кинули вони гранату в пащу величезного Ктулху, він того навіть не помітив, але вони врятували Всесвіт, і їм висловили подяку від усього Космічного Конгресу, дивина якась. Також їм дали справку, що вони спасателі Галактики, і сказали пред'явити її, коли їх будуть призивати в армію, і буде їм щастя. Через теорію відносності, хоча для них пройшло лише близько сорока хвилин з моменту, як їх забрали Аліотці, і до моменту їх повернення на Високий Замок, то у світі пройшло кілька тижнів. За цей час їх вже почали шукати, і коли вони все ж таки знайшлись і пред'явили свою справку, їх закрили в психічній лікарні. Та вони зв'язались з Аліотцями і ті зам'яли всі проблеми, і Маркс з Микитою знову почали жити, як і жили.

Маркс і Микита - Аліот (1)

Десь тут і ми живем =)

У цьому романі буде йтись про двох звичайних хлопців: Маркса і Микиту. Вчились вони в звичайній, чотирьох поверховій школі №15 м. Тернополя. У них були звичайні вчителі та батьки, жили в звичайних будинках, нічим не відрізняючись від усіх інших. Як і всі – займались підводними шахами на велосипедах з перешкодами. Одного разу ці хлопці зібрались поїхати в культурну столицю Галичини – Львів.

            Почепивши одному з учнів на спину записку з таким змістом: „Оголошується набір людей (бажано) на поїздку в Львів”, і відправивши його так бігати по школі, вони досить скоро зібрали групу. Крім Микити і Маркса, поїхали ще й Пездруччіо, Аль-Капроне, Гітлер, Надєсса і Настічка. Вони домовились зустрітись біля вокзалу о 8:30.

            Маркс і Микита під’їхали якраз вчасно: всі вже їх чекали. Зібравши у всіх гроші, Маркс купив квитки і вони усі пішли на електричку. Зайшовши туди, усі по-засинали, бо 9 година для них – це ще темна ніч. Не спалось тільки Марксу і Микиті, які під’йобували Надессу, через що і їй не спалось. Так і їхали всю дорогу...

            Приїхавши до Львову, вони одразу сіли на трамвай і поїхали на площу Ринок. Доки вони їхали, нажаль, Надесса не загубилась, і не вийшла не на тій зупинці, але головні герої не засмучувались, у них ще був час її позбутись. І от вони на площі, в історичній частині міста, якраз після місцевих виборів. Вирішили піти на ратушу, так ні, вона закрита, та й пішли в „Криївку”. Подивились на ціни, і пішли в найближчий магазин купити пива. Маркс і Микита вирішили, що крім пива їм не завадить і лишня літра оковитої. Усі сиділи на тротуарі якоїсь вулиці і пили пиво. Маркс і Микита ще купили (не за свої ж гроші, звісно) ще одне пиво Надессі, і її понесло. Аль-Капроне попросив їх споїти її, на що вони з радістю погодились.

            Культурна програма була на найвищому рівні, вони оглянули всі історичні пам’ятки не вставаючи з тротуару, у путівнику, який взяв із собою Микита. Наближався вже час відправки електрички. Маркс і Микита вже були такими п’яними, що сіли не на трамвай, що їхав на вокзал, а на лавку. Надесса була з ними, так як ніколи в житті не бачила трамвая і злякалась його, відмовившись в нього сідати, усі були тільки й раді. Їх троє залишилось сидіти на лавочці в Львові, під променями заходячого осіннього, ще теплого, Сонця.

            Це тривало, аж доки не стало холодно, і тоді хлопці серйозно (на скільки могли в цьому стані) задумались над тим, як потрмапити додому. Нічого путнього на думку не прийшло, отже вони вирішили заночувати на Високому Замку. Підвівшись за третьою спробою з лавочки Маркс допоміг підвестись Микиті, і вони разом витягнули з-під лавки Надессу, яка там спала.

            Трохи тяжко їм було вибиратись на ту гору, та ще й тягнучи за собою за ногу Надессу. Якось не гуманно було б залишити її там, під лавкою, тому вони вирішились на цей крок. Піднімаючись все вище їм робилось все холодніше, аж доки вони не зрозуміли, що лізуть на Еверест. Довелось повертатись назад і шукати дерева, щоб зорієнтуватись, і піднятись на Високий Замок. Хлопці були дуже освідченими, тому знали, що мох росте завжди на півночі. Проте це їм не допомогло, адже вони все рівно не знали, де є той Високий Замок. Довелось питати дороги у людей.

            Так як люди трохи не однозначно ставились до двох п'яних хлопців, які тягнуть за собою якесь безформене тіло, їм було дещо важко дізнатись правильний шлях. Але, з горем по-полам їм таки вдалось дістатись Високого Замку, та їх чекало розчарування…

            Річ у тім, що ніякого замку там нема, а є лише прапор. Хлопці подумали, що заблудились, кинули Надессу з Високого Замку а самі побігли за нею, щоб перепитатись, чи вони правильно зайшли. Виявилось, що все було правильно, це і був Високий Замок. Але чому там не було замку? Це було заважко для сприйняття хлопців, тому вони просто вирішили заночувати біля прапора. З-відти відкривався чудовий краєвид, і парубки деякий час просто милувались ним. Усюди вдалині горіли вогники: чи то вікна, чи то ліхтарі, чи ще щось. На туриста місто справляло найкращі враження. Тоді хлопці забили займатись розгляданням Львова, і вирішили «забити козла». Маркс всюди із собою таскав доміно і вони грали, доки ще щось було видно, і ніч не накотилась остаточно. Проте вони навіть не помітили, що вже темна ніч, вони грали «козла», навіть не помічаючи, що нічого не бачать.

            Микита почув якісь звуки і насторожився. Це проснулась Надесса, і почала дорікати хлопцям, чому ж вона вся в крові, і весь її одяг порваний. «Ти ж зашпорталась за бордюр» - сказав Маркс, протягуючи їй вологу салфетку. Надесса і справді думала, що зашпорталась за бордюр, адже її розумовий рівень залишав бажати кращого, та це було тільки на руку хлопцям. Через деякий час вона знову вирубилась, а парубки по-лягали на землю і дивились на зірки, романтично, чи не так? Але вони не були педиками, ні, і тут не будуть описуватись ніякі гомосексуалістичні відносини. Вони просто дивлись на зорі і роздумували над можливістю існування позаземних цивілзацій, час від часу підсвічуючи телефоном Надессу, пеервіряючи, чи вона ще жива.

Емо рулять (Частина 2)

Після смерті душа Гітлера відродилась у бідній сім’ї десь в Зімбабве. Він набув образу чорного патлатого негра з рожевими щічками. Там де народився цей прекрасний хлопчик — всі стали Емо, і перерізали собі вени. Гітлер же став „свиноматкою” і синтезував Емо за допомогою дезоксорибонуклеїнової кислоти і рибосом гіпопотама. 
 
Гітлер більше не намагався йти війною на Україну, а ставив більше реальні цілі: захоплення Марсу і Сонця. Він збудував величезну ракету в формі мікімауса і полетів в невідомому напрямку —> (_0_).
Там, в (_0_), Гітлер побачив чорно-рожеву планету і зупинився там. На тій планеті, яка називалась Емолюкс, жили емо і їх підвиди, яких не визнали на рідній планеті. Тепер вони всі там дружно плакали і різали вени. Там царила атмосфера розуміння і... нерозуміння. Вони завжди допомагали один одному: намилювали мотузки, гострили ножі, вибивали табуретки з-під ніг. На душу населення там припадало по ящику лезвій «Супутник». Гітлер зі сльозами на очах виповз на трибуну, не перестаючи синтезувати нових емо, і звернувся до доблесних емо з промовою, закаликом до боротьби проти нормальних, адекватних людей. Вони заручились підтримкою їх побратимів, готів.

Головний правитель готів, Сталін, був рідним бартом Гітлера. Вони з ним жили в одній кладовці, Але в різних мішках. Сталін зненавидів весь світ і панічно боявся світла. Він жив на окраїні всесвіту поряд зі своїми однодумцями, вампірами. Готи успішно допомагали помирати вампірам кожної ночі, а вампіри смоктали готів. В загальному — вони взаємовигідно існували і не взаємодіяли з іншими субкультурами. Хіба що, їх іноді духопелили гопники, які бухали на кладовищах в той час, коли готи проводили свої сепаратинтські обряди.

До коаліції готів та емо приєднались і інші придурошні субкультури і готувались до нападу на людство. Вони навіть не здогадувались, що українські вчені розвинулись до максимального технічного рівня і за допомогою Робокопа дізнались, що існують позаземні істоти виду emonius звичайний. Протягом довгих років, поки Робокоп був дальтоником і все бачив зеленим, земляни були обманутими. Але наш геніальний фізик Лисярник М.П. зробив відкриття, побачивши, що інопланетяни рожево-чорні. В подальших дослідах він зрозумів, що вони всі гомосексуалісти, адже таких самих він бачив в Амстердамі. Великий вчений оповістив генералісимуса Максіміліана, який був ненависником всіх гомосексуалістів і нещадно їх карав. Починаючи збирати армію він задумується, чи варто це робити, подивившись в телескоп він зрозумів, що діяти треба негайно. Подзвонивши браткам в Донецьк одразу ж зібралось військо і то таке, що простяглось на три дев’ять земель. Всі вони були бритоголовими, лисими (латинська назва «hopnykus»). Їх всіх спорядили всім необхідним і за кілька годин вони були обізнаними в усіх тонкощах воєнної справи (спанню в окопах, симуляцією та іншим потрібним речам на фронті). Усім видали по 10 пачок контрацептивів з розрахунку на те, що кожен можна використовувати кілька разів.

Нарешті Земляни пішли у контрнаступ на емо. Притлетівши на їхню планету Емолюкс, вони нікого не застали. Головний Лисий запідозрив рядового Звєрєва у зраді і стратив його, зробивши при цьому кілька подвигів. Емо в цей час полетіли на Землю і, оскільки вони не орієнтувались у сторонах горизонту (так вже в них закладено генетично), потрапили на святу гору Еверест. Як вважають у їхній релігії, кожен емо повинен хоча б раз у житті стрибнути з неї, що вони й зробили. Найвідважніші ж бились пустою головою об Дуб-Український. З того часу емо 40 років бродили китайськими кварталами і знайшли свого месію — Джері, бо Мікімаус уже помер.

Емо рулять (Частина 1)

"Всі емо, як емо, а я захоплю світ"

Хлопчик, над яким познущались батьки і назвали його Гітлером, був родженим в мішок, і через те боявся зими. Заглянувши одного разу в календар, він побачив, що уже 22 червня і зима вже близько. Батьки не випускали його з кладовки ні разу в житті, через те малий Гітлер був дещо депресивним. Він виліз з кладовки в своїй єдиній парадній піжамі (рожево-чорній з мікімаусом) і по об’їзній побіг на південь — бачить ґей-парад. Головний підарас в нього питає куди той біжить, на що Гітлер йому відповідає захекано, не збавляючи швидкість: „Я втікаю від зими!”. Головний підер крикнув троєкратне „Гей!” і їхнє славне військо побігло разом з Гітлером „на південь”. Напрям „нафіг” проходив через Росію. Доки вони до неї добігли — у них виросли чолки. І тому народ Москальщини прийняв їх за своїх. Там до них приєдналось близько 140 мільйонів однодумців. 

Біжучи хитро закрученим шляхом, який їм вказував їхній духовний наставник Мікімаус, вони все більше вибігали на гору... гору Джомолунгму. Що вище вони підіймались, то їм робилось холодніше і їх емо-фюрер Гітлер повідомив їх, що зима наздоганяє. Вірні своєму правителеві, Емо-лицарі повірили йому і почали різати собі вени чим тільки могли... Оскільки в них не було ножів, то Емо-вождь стояв над ними і проводив курси „Як розрізати собі вени підручним засобами”. Були такі браві воїни, які кидались з Джомолунгми, а найвідчайдушніші — бились головою в дуб, який посадили українці спеціально для таких випадків на Джомолунгмі. Цей запеклий бій тривав тридцять літ і три роки. 

Тоді мужній правитель, який так і не зміг собі порізати вени, постав над трупами Емо-боїв, зібрав всіх виживших і наказав їм розійтись по світу і пропагувати субкультуру «ЕМО». Вони розійшлись у різні сторони: хто пішки, а хто з фєнєчками. Гітлер же попрямував до Німеччини. Проходячи територією України він відчував підтримку гопників, які намагались таки звести його з цього світу, хоча й не способом перерізування вен.

Добравшись з горем пополам до Германської Імперії Гітлер очолив її, і став правителем в тім краї. Люди там почали поклонятись йому і носити такі самі піжами, що їх мав Гітлер. Вони поміняли свій прапор на чорно-рожевий з мікімаусом в центрі. Гітлер був дуже щасливим. Там він міг різати собі вени хоч щодня, плакати в подушку і ніхто його за це не осуджував. Гітлер взяв собі за радника Емовича Ги-ги. Мудрий старець філософ-теоретик емоційної субкультури порадив Гітлеру повіситись, і вони пішли в ліс. Так як усі представники цієї субкультури були повними де́білами, то його повісили за ногу і він, скотина, не вмер. Навіть навпаки, він відчув в собі силу і захотів захопити весь Всесвіт з Бетельгейзе, Альфа-Центаврою та іншими зорями включно. Але спочатку Гітлер збирався привласнити Москальщину, бо там не було народу. Він пішов величезним військом на неї. І хоча військо і так постійно зменшувалось через велику суїцидність, так воно ще й напоролось на Народ Український який розказав і показав, де раки зимують. Українці відтіснили його аж до столиці Емо — Берліну.

От така вона, смерть Емо...
(Примітки автора: Я не знаю чому, але слово „Емо” Word сам пише з великої букви... аж страшно... і, до речі, після смерті Гітлер реінкарнувався, тому не плачте і не ріжте собі вени, розповідь на цьому не закінчиться.)