 |
| Десь тут і ми живем =) |
У цьому романі буде йтись про двох звичайних хлопців: Маркса і Микиту. Вчились вони в звичайній, чотирьох поверховій школі №15 м. Тернополя. У них були звичайні вчителі та батьки, жили в звичайних будинках, нічим не відрізняючись від усіх інших. Як і всі – займались підводними шахами на велосипедах з перешкодами. Одного разу ці хлопці зібрались поїхати в культурну столицю Галичини – Львів.
Почепивши одному з учнів на спину записку з таким змістом: „Оголошується набір людей (бажано) на поїздку в Львів”, і відправивши його так бігати по школі, вони досить скоро зібрали групу. Крім Микити і Маркса, поїхали ще й Пездруччіо, Аль-Капроне, Гітлер, Надєсса і Настічка. Вони домовились зустрітись біля вокзалу о 8:30.
Маркс і Микита під’їхали якраз вчасно: всі вже їх чекали. Зібравши у всіх гроші, Маркс купив квитки і вони усі пішли на електричку. Зайшовши туди, усі по-засинали, бо 9 година для них – це ще темна ніч. Не спалось тільки Марксу і Микиті, які під’йобували Надессу, через що і їй не спалось. Так і їхали всю дорогу...
Приїхавши до Львову, вони одразу сіли на трамвай і поїхали на площу Ринок. Доки вони їхали, нажаль, Надесса не загубилась, і не вийшла не на тій зупинці, але головні герої не засмучувались, у них ще був час її позбутись. І от вони на площі, в історичній частині міста, якраз після місцевих виборів. Вирішили піти на ратушу, так ні, вона закрита, та й пішли в „Криївку”. Подивились на ціни, і пішли в найближчий магазин купити пива. Маркс і Микита вирішили, що крім пива їм не завадить і лишня літра оковитої. Усі сиділи на тротуарі якоїсь вулиці і пили пиво. Маркс і Микита ще купили (не за свої ж гроші, звісно) ще одне пиво Надессі, і її понесло. Аль-Капроне попросив їх споїти її, на що вони з радістю погодились.
Культурна програма була на найвищому рівні, вони оглянули всі історичні пам’ятки не вставаючи з тротуару, у путівнику, який взяв із собою Микита. Наближався вже час відправки електрички. Маркс і Микита вже були такими п’яними, що сіли не на трамвай, що їхав на вокзал, а на лавку. Надесса була з ними, так як ніколи в житті не бачила трамвая і злякалась його, відмовившись в нього сідати, усі були тільки й раді. Їх троє залишилось сидіти на лавочці в Львові, під променями заходячого осіннього, ще теплого, Сонця.
Це тривало, аж доки не стало холодно, і тоді хлопці серйозно (на скільки могли в цьому стані) задумались над тим, як потрмапити додому. Нічого путнього на думку не прийшло, отже вони вирішили заночувати на Високому Замку. Підвівшись за третьою спробою з лавочки Маркс допоміг підвестись Микиті, і вони разом витягнули з-під лавки Надессу, яка там спала.
Трохи тяжко їм було вибиратись на ту гору, та ще й тягнучи за собою за ногу Надессу. Якось не гуманно було б залишити її там, під лавкою, тому вони вирішились на цей крок. Піднімаючись все вище їм робилось все холодніше, аж доки вони не зрозуміли, що лізуть на Еверест. Довелось повертатись назад і шукати дерева, щоб зорієнтуватись, і піднятись на Високий Замок. Хлопці були дуже освідченими, тому знали, що мох росте завжди на півночі. Проте це їм не допомогло, адже вони все рівно не знали, де є той Високий Замок. Довелось питати дороги у людей.
Так як люди трохи не однозначно ставились до двох п'яних хлопців, які тягнуть за собою якесь безформене тіло, їм було дещо важко дізнатись правильний шлях. Але, з горем по-полам їм таки вдалось дістатись Високого Замку, та їх чекало розчарування…
Річ у тім, що ніякого замку там нема, а є лише прапор. Хлопці подумали, що заблудились, кинули Надессу з Високого Замку а самі побігли за нею, щоб перепитатись, чи вони правильно зайшли. Виявилось, що все було правильно, це і був Високий Замок. Але чому там не було замку? Це було заважко для сприйняття хлопців, тому вони просто вирішили заночувати біля прапора. З-відти відкривався чудовий краєвид, і парубки деякий час просто милувались ним. Усюди вдалині горіли вогники: чи то вікна, чи то ліхтарі, чи ще щось. На туриста місто справляло найкращі враження. Тоді хлопці забили займатись розгляданням Львова, і вирішили «забити козла». Маркс всюди із собою таскав доміно і вони грали, доки ще щось було видно, і ніч не накотилась остаточно. Проте вони навіть не помітили, що вже темна ніч, вони грали «козла», навіть не помічаючи, що нічого не бачать.
Микита почув якісь звуки і насторожився. Це проснулась Надесса, і почала дорікати хлопцям, чому ж вона вся в крові, і весь її одяг порваний. «Ти ж зашпорталась за бордюр» - сказав Маркс, протягуючи їй вологу салфетку. Надесса і справді думала, що зашпорталась за бордюр, адже її розумовий рівень залишав бажати кращого, та це було тільки на руку хлопцям. Через деякий час вона знову вирубилась, а парубки по-лягали на землю і дивились на зірки, романтично, чи не так? Але вони не були педиками, ні, і тут не будуть описуватись ніякі гомосексуалістичні відносини. Вони просто дивлись на зорі і роздумували над можливістю існування позаземних цивілзацій, час від часу підсвічуючи телефоном Надессу, пеервіряючи, чи вона ще жива.
